ПОНОМАРЕНКО Ева Мартьяновна (20.01.1950)

Поэтесса

Родилась в с. Андреевка (Олевский р-н, Житомирская обл., УССР), где и выросла.

Свои первые стихотворения Ева Пономаренко пишет в школьные годы. По специальности – химик-технолог.

В 1964г. приезжает в Армянск и связывает свою трудовую биографию с «Титаном» на 35 лет, работая аппаратчиком, а позже – инженером, начальником технической информации.

С 1963г. поэтесса печатается в периодических изданиях. Сегодня вышли в свет 4 ее самостоятельных сборника. Два из них – «Вогонь життя» и «Журавлиний спiв» – при меценатской поддержке «Титана».

С 2006г. Е.М. Пономаренко – член национального Союза писателей Украины.

Стихотворения поэтесса пишет на родном украинском языке о том, что волнует ее душу, о чем болит сердце; о любви, о материнстве, о родном крае.

Титанівцям-ветеранам

«Ти гордо підвівся на кримській землі,
Де був лише степ споконвіку.
Недаром «ТИТАНОМ» зовуть тебе всі –
Таїш в собі силу велику».

Писала так в далекі ті роки,
Як ми, дівчата юні й юнаки,
Свої валізи тут розпакували –
Де лиш полин гіркий в журбі зростав,
Хоч вже Дніпро веселку напував
В сріблястих водах кримського каналу.

Які веселі були ми тоді!
Які були красиві й молоді!
Яких пісень чудових ми співали!
Щаслива Доля грала на дуду,
Співала нам: «Чекайте, я прийду!».
Ми на її прихід надію мали...

Вже промайнуло тридцять літ і зим.
В сирій землі лежить вже не один
Із перших тих, що вміли працювати.
«ТИТАНА» ж зірка в небі ще горить,
Ще буде не одна щаслива мить,
Іще ми, друзі, будемо співати!

Бо в грудях сердце б'ється, як тоді,
Як ми були із вами молоді,
Як нам було і море – по коліна!
Як нам було і горе – не біда!
Не журимось, бо йде вже молода
Весела працьовита вірна зміна!